Цей текст я написала у 2023 році. Тоді я ще не знала, куди приведе мене цей шлях і чим завершаться мої пошуки. Сьогодні я вже знаю продовження цієї історії.
Коли не знаю, куди йти, я шукаю точки опори.
Яка точка опори в США? Для мене нею була Статуя Свободи. Місце, яке першим зустрічало емігрантів, символ надії та нового життя.
Цей символ притягував на ці землі людей з усіх континентів. Навіть зараз якась магічна сила продовжує притягувати сюди тих, кому призначено бути тут. І вони обов'язково будуть.
Інше питання — як потім тут жити.
У 2023 році я вже відчувала, що Нью-Йорк — моє місто. Я відчувала його енергію та силу. Тут я не була самотньою. Але з якоїсь причини мені ніяк не вдавалося знайти хороше житло.
Я не розуміла, чому так відбувається, і хотіла знайти відповідь.
Тому одного дня вирішила знову побачити її — Статую Свободи. Можливо, там я зможу почути відповіді на свої запитання.
Широким шляхом
Я вирушила пішки Бродвеєм.
Чи проходили ви коли-небудь стежкою індіанців? Якщо ні, то запрошую приєднатися до мене. Якщо так, то все одно підемо разом — можливо, цього разу відкриємо для себе щось нове.
«Всім відомо, що Бродвей — найшикарніша вулиця Нового Світу. Це аорта, по якій тече найкраща кров нашої системи. Все, що є на нашому континенті вишуканого, пройшло через цю вулицю. Тут влаштовуються найкращі виставки, сюди прибувають каравани з усього світу».— Едгар Аллан По
Мені хотілося пройтися саме цією вулицею, де все починалося.
У своєму первісному вигляді Broadway — «широкий шлях» — існував ще до відкриття Колумбом Америки. Вважається, що ця вулиця повторює давню індіанську стежку, яка з'єднувала південну та північну частини острова Манхеттен.
Назва «Широкий шлях» відображала дух того часу — дух свободи, простору та душевної широти.
Світло крізь камінь
Я йшла, насолоджуючись архітектурою найстарішої історичної частини міста.
Пройшовши повз Національний меморіал та музей 11 вересня, я побачила трохи вище незвичайну будівлю без вікон. Я піднялася і з'ясувала, що це Грецька православна церква Святого Миколая.
Вона була збудована на місці храму, зруйнованого 11 вересня 2001 року, і знову відкрита у 2022 році.
Цю церкву можна назвати дивовижним творінням. У ній немає звичайних вікон, але вона світиться зсередини завдяки мармуровим панелям.
Ти бачиш світло, яке проходить крізь камінь.
Ширша за Небо
Яке ж було моє здивування, коли у вівтарі я побачила ікону Божої Матері, яка покриває Нью-Йорк.
Її грецька назва — «Platytera ton Ourannon», тобто «Більш простора, ніж Небеса» або «Ширша за Небо».
Бог, Який створив Всесвіт, умістився в утробі Діви. Ця парадоксальна таємниця важко вміщається в людському розумі.
Але, можливо, вона може знайти місце в серці.
Грецькі церковні піснеспіви наповнювали храм. Я відчула себе наче в утробі Матері Світу. Сама структура церкви нагадувала материнське лоно: вікон немає, але крізь камінь проходить світло.
І раптом я зрозуміла: я йшла до Статуї Свободи, але побачила її тут — зображену на іконі під покровом Божої Матері.
Я знайшла духовний центр міста і місце, де відчула підтримку. Місце, яке нагадало мені: спочатку потрібно знайти не квартиру, не роботу і навіть не правильний маршрут. Спочатку потрібно знайти те, на чому тримається твоє життя.
Для мене цією основою є Бог.
Сльози вдячності текли по моєму обличчю. Я була безмежно вдячна за цю зустріч. Мені здавалося, що «Океан Ельзи» співає про щось подібне у пісні «Вище неба».
Сад пам'яті
Поряд із церквою розташований парк.
«Сад Ксантіппі» своїми різноманітними насадженнями підсилює медитативний характер Парку Свободи. Ксантіппі була дружиною Сократа, який надавав великого значення спогляданню та дослідженню життя.
Можливо, назва саду пов'язана з її скорботою після того, як Сократа несправедливо засудили до страти. Ця скорбота перегукується з пам'яттю про тих, хто загинув тут 11 вересня 2001 року.
Сад Ксантіппі біля храму Святого Миколая — інформаційний знак і меморіальний камінь
Навпроти росте ще одне нагадування про жорстокість — дерево Анни Франк.
Це саджанець каштана, який ріс біля будинку в Амстердамі, де Анна та її родина переховувалися від нацистів із 1942 до 1944 року. Дивлячись на це дерево зі свого вікна, Анна записувала у щоденнику свої думки та надії на майбутнє.
Я згадала, як у 2014 році, коли почалася війна в нашій країні, читала своїм дітям історію цієї дівчинки.
Одна моя знайома розповіла, як намагалася переконати свою маленьку доньку лікувати зуби, а дитина відповіла: «Навіщо страждати? Нас усе одно вб'ють».
Дітей моєї країни продовжують убивати.
Місця повертаються до життя
Минуло понад двадцять років, і місце, зруйноване трагедією, відновилося та ожило. Тут знову виросли дерева, відбудували будівлі, повернулися люди.
Я дивилася на все це і думала про Україну.
Можливо, сьогодні нам важко навіть уявити, якою вона буде після війни. Але місця, як і люди, мають дивовижну здатність повертатися до життя.
Саме для цього нам і потрібні точки опори. Не для того, щоб заздалегідь знати весь шлях, а щоб мати за що триматися, коли не знаєш, куди йти далі.
Того дня я шукала відповідь на запитання, чому не можу знайти житло. Але отримала іншу відповідь: спочатку потрібно знайти головне — сенс, віру і внутрішню опору.
Через деякий час я нарешті знайшла хороше житло.
Але тепер розумію: ця історія почалася не з квартири. Вона почалася з того моменту, коли серед величезного Нью-Йорка я знайшла храм, у якому відчула Божу присутність і підтримку.
Не завжди одразу. Не завжди так, як ми собі уявляли. Але з'являється центр, навколо якого може впорядкуватися життя.
У 2023 році я шукала свою точку опори в Нью-Йорку.
Сьогодні я знаю: я її знайшла.
А потім знову пішла назустріч Статуї Свободи. Але вже з іншими думками.