Майбутнє мого міста

Перед від'їздом до США я вирушила на екскурсію своїм рідним Борисполем. Я йшла знайомими вулицями й раптом бачила під ними інше місто — давнє, майже забуте, але все ще живе у назвах, старих деревах, людських спогадах і землі, яка зберігає сліди минулого.

Тоді я пообіцяла собі повернутися.

Хто міг знати, що саме під час тієї прогулянки зародилася ідея, яка згодом приведе мене до вивчення плейсмейкінгу у США? До розуміння того, що місто стає містом не лише завдяки будинкам, дорогам і торговельним центрам. Його створюють люди, їхні зустрічі, історії, пам'ять і місця, де вони відчувають свою належність.

Місто, яке одного дня розповість свою історію

Віктор Франкл писав про те, наскільки важливо людині навіть у найскрутніших обставинах бачити перед собою майбутнє.

Я теж думаю про майбутнє свого міста.

Закінчиться війна. В Україну знову приїдуть туристи, і кожне місто розповідатиме їм свою історію. Не лише новими будинками, торговельними та медичними центрами, а передусім своєю духовною основою — пам'яттю про людей і події, з яких воно народилося.

Історія міста живе не тільки в музеях і книжках. Іноді вона прихована просто під нашими ногами.

Перекличка минулого із сучасністю

Під час тієї екскурсії знайома вручила нам відскановані історичні матеріали та зображення, пов'язані з давнім Борисполем.

І почалася перекличка минулого із сучасністю…

Ми йшли звичайними міськими вулицями, але завдяки розповіді нашої провідниці поступово бачили інший Бориспіль.

«Перед вами вулиця Героїв Небесної Сотні. Вважається, що вона проходить уздовж давнього русла. На підвищенні праворуч могло розташовуватися місце, пов'язане з Володимиром Мономахом. А десь неподалік могла стояти Летська божниця — кам'яна церква на честь святих Бориса і Гліба».

За літописними відомостями, Володимир Мономах заклав цю церкву 1117 року на місці, де пролилася кров князя Бориса. Імовірне місце розташування храму досліджували археологи, однак навколо нього й досі залишається чимало запитань.

Можливо, якщо відшукати та належно дослідити залишки Летської божниці, ця частина історії Борисполя знову стане видимою?

«Зараз ми підемо до місця, де могла стояти божниця, — сказала наша провідниця. — Ангели там працюють. Служба триває постійно…»

Ці слова я запам'ятала. Вони перетворювали зарослу ділянку землі на місце, у якому минуле продовжує жити.

Історія під нашими ногами

У Борисполі в різні роки проводили археологічні дослідження. Серед знахідок були фрагменти давньої кераміки, залишки будівельних матеріалів та інші свідчення життя міста в минулі століття.

Особливу увагу дослідників привертали поховання. Їхня наявність могла свідчити про те, що неподалік розташовувалася церква.

І тут виникає те саме трепетне запитання: чи могли ці знахідки бути пов'язані з Летською божницею?

Історики й археологи ще мають знайти остаточну відповідь. Але для мене важливим є вже саме прагнення мешканців досліджувати минуле свого міста.

Кілька років тому заклик відновити пам'ять про Летську божницю прозвучав у передачі «Благовіст» на Першому каналі Українського радіо голосом відомого поета Бориспільщини Миколи Боровка. Відтоді небайдужі мешканці за покликом серця продовжують підтримувати цю ідею.

Можливо, після війни археологічні дослідження вдасться продовжити. А на місці розкопок одного дня з'явиться живий музей — не лише з експонатами за склом, а з можливістю торкнутися історії: побачити роботу археологів, дізнатися про давні ремесла, спробувати власноруч виготовити керамічний виріб.

Так минуле могло б стати частиною сучасного життя міста.

Обіцянка повернутися

У таку подорож варто брати дітей. Не лише для того, щоб вони запам'ятали історичні дати, а щоб відчули: це їхнє місто і їхня історія.

Духовні скарби предків можуть стати основою, на якій нове покоління будуватиме свою країну.

Сьогодні я перебуваю далеко від Борисполя і вивчаю, як люди в різних країнах повертають життя міським вулицям, площам і паркам. Але тепер я дедалі краще розумію: плейсмейкінг починається не з красивого проєкту. Він починається з уваги до місця — до його пам'яті, людей та історій.

Коли Україна знову заживе мирним життям, ми запросимо археологів, повернемося до цих місць і продовжимо пошуки.

Бо історія міста — це не лише те, що було до нас. Це й те, що ми разом вирішимо зберегти для тих, хто прийде після нас.

Я пообіцяла повернутися.
І тепер ця обіцянка має для мене ще глибший сенс.